Перейти до основного вмісту

Автор: med1

Безбар’єрність як державна політика

#тиждень_безбарєрності

Як державна політика безбар’єрність означає формування такого підходу, за якого кожна людина в нашій країні може отримати вільний доступ до будь-якої сфери життя: навчання, будування кар’єри, спокійного пересування країною тощо.

У квітні 2021 року була прийнята Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору, яка була розроблена в межах ініціативи першої леді Олени Зеленської «Без бар’єрів» та на виконання Указу Президента України.

Стратегія розрахована до 2030 року і передбачає усунення бар’єрів у шести основних напрямках.

Перший — фізичний, він включає розроблення єдиних архітектурних стандартів. Це означає, що все наше навколишнє середовище (будівлі, вулиці, тротуари, транспорт) має бути фізично доступним для всіх людей, зокрема для маломобільних груп населення (люди з інвалідністю, люди старшого віку, батьки з маленькими дітьми тощо).

Другий — суспільний і громадянський, який передбачає створення рівних можливостей для активної участі людей у громадському житті. Це означає, що кожна людина за такого підходу має відчувати себе вільною у своєму самовираженні, що її не будуть засуджувати через якісь її ознаки. А, навпаки, різність кожного з нас вкупі посилюватиме й розвиватиме наше суспільство.

Третій — економічний. І це означає забезпечення таких умов, за яких людина може працевлаштуватись і відчувати себе захищеною від проявів дискримінації. Також у межах цього напряму передбачається створення можливостей для отримання фінансових та інших ресурсів для того, щоб займатися підприємництвом.

Четвертий — освітній. З нього, певно, і варто було б почати, адже все починається з освіти: у кожної людини має бути вільний доступ до якісної освіти, причому впродовж усього її життя. Власне, якраз цим держава і буде опікуватися в межах цього напряму.

П’ятий — цифровий, та сфера, без якої неможливо уявити наше життя у ХХІ столітті. Цифрова безбар’єрність передбачає доступ усіх соціальних груп до всіх послуг, що є онлайн, та власне до інтернету.

І шостий — інформаційний. У межах цього напряму планується створити такі умови, за яких люди, незалежно від своєї мобільності, функціональних порушень чи комунікативних можливостей, зможуть отримувати доступ до інформації та користуватись усіма необхідними технологіями.

Усунення бар’єрів також передбачає роботу з міфами та стереотипами щодо тих чи інших груп населення. Саме для цього створено «Довідник безбар’єрності», з яким можна ознайомитися ТУТ.

 

Джерело: https://bf.in.ua/

ЯК ВЗАЄМОДІЯТИ З ВЛАСНИМИ ЕМОЦІЯМИ: ЧОМУ ВАЖЛИВО ЇХ ПРОЖИВАТИ?

В умовах війни, що триває, українці переживають різноманітний спектр емоцій, зокрема гордість, сум, страх, гнів, радість або сором. Часом протягом одного дня ці емоції швидко змінюють одна одну, створюючи так звані емоційні гойдалки. У таких умовах важливим є вміння проживати власні почуття, щоб уникнути імпульсивної поведінки та покращити психоемоційний стан.

У цьому тексті ви дізнаєтеся про те, як виробити емоційну компетентність та куди звертатися по допомогу, якщо виникають труднощі з проживанням емоцій. 

Що таке емоції?

Емоції — це складні психологічні реакції, які включають субʼєктивні переживання, фізіологічні та поведінкові прояви. Емоції виникають у відповідь на внутрішні та зовнішні стимули, повʼязані з задоволенням чи незадоволенням різноманітних потреб людини. Виділяють шість базових емоцій: радість, здивування, сум, гнів, страх і огиду. Вони мають різні відтінки, точна кількість яких не встановлена.

Психологи розрізняють емоцію як реакцію та емоцію як стан.

Функції емоцій

Різноманітні емоції допомагають людині розуміти свої потреби, адаптуватися до змін у світі, будувати стосунки з іншими та ухвалювати рішення.

Емоції сигналізують людині, що відбувається щось важливе — таке, на що варто звернути увагу. Наприклад, страх виникає, коли людина бачить чи уявляє небезпеку, а радість — коли отримує хороші новини. Завдяки цій сигнальній функції можна швидко та ефективно реагувати на різноманітні ситуації.

Емоції скеровують фізичні та психологічні ресурси людини до дії. Наприклад, злість дає енергію захищати особисті кордони, тривога — турбуватися про безпеку, а радість — досліджувати щось нове.

Чому важливо навчатися взаємодіяти з емоціями?

Для психологічної стійкості важливою є емоційна компетентність — навичка, яка дозволяє розуміти, регулювати свої емоції, висловлювати їх та ефективно взаємодіяти з іншими людьми. Емоційна компетентність допомагає зберігати енергію, уникати імпульсивних дій та ухвалювати конструктивні рішення. 

Шість кроків, які допоможуть краще взаємодіяти з емоціями

Не існує однієї універсальної стратегії взаємодії з емоціями. Те, що працює для однієї людини, може не мати результату для іншої. Тому важливо тестувати різноманітні техніки та шукати ті, які найкраще підходять саме для вас. 

Крок 1 — ПОМІТИТИ ТА НАЗВАТИ

Щоби помітити емоцію, зупиніться та поставте собі запитання: «Що я зараз відчуваю?». Не хвилюйтеся, якщо не одразу зможете дати відповідь. Розпізнавання емоцій — це навичка, яка тренується протягом усього життя. Щоб краще ідентифікувати емоцію, використовуйте колесо спектру емоцій або списки емоцій, які можна знайти в інтернеті. Зверніть увагу, що ви можете одночасно відчувати різноманітні емоції, і це — нормально.

Після того, як ви назвали емоцію, спробуйте визначити, наскільки сильною вона є. Скористайтеся шкалою від 1 до 10, де десять означає найсильніший прояв емоції.

Крок 2 — ПРИЙНЯТИ

Часом буває складно прийняти те, що ви відчуваєте. Памʼятайте, що емоції не визначають, якою людиною ви є. У часи випробувань різноманітні емоції, що виникають, є нормальною реакцією на ненормальні події.

Щоби прийняти свої емоції, спробуйте подивитися на них як спостерігач. Не оцінюйте їх, не інтерпретуйте та не намагайтеся одразу позбутися. Ви можете уявити емоції як хмари на небі — вони з’являються і зникають, не затримуючись надовго. Пам’ятайте, що прийняття певної емоції не означає, що вам подобається її відчувати, однак ви даєте їй право бути та дозволяєте собі її проживати.

Крок 3 — ВИРАЖАТИ

Хоча ви не можете контролювати виникнення емоцій, ви відповідальні за те, як їх виражати. Оберіть безпечний для вас та інших спосіб, наприклад, фізичну активність, творчість або спілкування з близькими. Спробуйте також завести спеціальний щоденник, де можна записувати все, що повʼязане з вашим емоційним станом.

Пам’ятайте, що вміння в безпечний спосіб виражати свої емоції — це також навичка. Спочатку може бути складно, однак із часом ви підберете ефективні способи та техніки. Їх можна знайти на сторінці «Самодопомога».

Крок 4 — ДІЯТИ, КОЛИ ЦЕ ДОЦІЛЬНО

Важливо вчитися зважати на свої емоції. Наприклад, страх під час повітряної тривоги свідчить про те, що варто перейти в безпечне місце. Якщо ви постійно відчуваєте злість на близьких через певну поведінку, це важливо проговорювати.

До того ж слід пам’ятати, що ваші дії мають бути зваженими та ефективними. Утримуйтесь від імпульсивної поведінки, про яку потім можете пошкодувати. Також зверніть увагу, що часом емоції потребують не дії, а того, щоб їх прожили. Спробуйте зробити звичкою запитувати себе: «Чи можу я вплинути якось на ситуацію, яка викликає в мене певні емоції?». Якщо відповідь «так», тоді обдумайте свої подальші кроки, якщо відповідь «ні» — виразіть емоції в безпечний спосіб.

Крок 5 — ПЛЕКАТИ ПОЗИТИВНІ СТАНИ

У часи випробувань буває складно дозволити собі насолоджуватися позитивними моментами. Однак це важливо для того, щоб відновлювати сили, досліджувати світ навколо, шукати корисні рішення та формувати стосунки.

Щоби плекати позитивні стани, слідкуйте за достатньою кількістю сну, відпочинку, ресурсних активностей, не нехтуйте спілкуванням із близькими. При цьому пам’ятайте, що основна задача не в тому, щоб витіснити емоції, які буває неприємно відчувати. 

Позитивний стан дає вам можливість бути більш відкритими до нового досвіду та знаходити нові шляхи виходу зі складних ситуацій.

Крок 6 — РОЗВИВАТИ САМОСПІВЧУТТЯ

Чуйне ставлення до себе допомагає краще усвідомлювати, приймати, виражати та регулювати емоції. Самоспівчуття має три основні компоненти: усвідомленість, відчуття людської спільності та доброзичливість.

Є безліч технік, які допомагають покращити навичку самоспівчуття. Наприклад, коли відчуваєте дискомфортну емоцію, подумайте, як ви можете подбати зараз про себе. Інша техніка полягає в тому, щоби проявляти терпіння до себе та не займатися самокритикою, коли ви не в змозі впоратися з певними емоціями. Спробуйте ставитися до себе як до найкращого друга, уникаючи позиції критика.

Я відчуваю, що не можу впоратися з емоціями. Що робити?

У часи випробувань, коли емоції є різноманітними й сильними, з ними буває складно взаємодіяти. Тоді людина може вдаватися до вживання алкоголю, наркотичних речовин, переїдання або недоїдання, надмірного завантаження себе роботою. Такі стратегії взаємодії з емоціями приносять полегшення на певний час, однак у довгостроковій перспективі вони не є ефективними.

Якщо ви помічаєте, що вас накривають емоції, зверніться до фахівців із ментального здоровʼя. Це може бути сімейний лікар, який пройшов навчання за програмою ВООЗ mhGAP. Він надасть вам послугу з ментального здоров’я, а також за потреби скерує до інших спеціалістів. 

Памʼятайте, що просити про підтримку не соромно. Наприклад, протягом 2023 року більше 76 тисяч українців звернулися до сімейного лікаря, зокрема з відчуттями тривоги, напруженості, роздратування та злості, гострої реакції на стрес.

Ви також можете самостійно звернутися до психолога чи психотерапевта. Для пошуку фахівців скористайтеся онлайн-картою Національної служби здоровʼя України. Знайти список перевірених організацій та номери телефонів емоційної підтримки ви можете за допомогою кнопки «Допомога» у головному меню цієї платформи.

 

Джерело: https://howareu.com

Зміни у розкладі

На період воєнного стану деяким лікарям закладу призупинена дія трудового договору. Для отримання необхідної медичної допомоги та консультацій радимо пацієнтам звертатися до лікарів Центру Первинної медико-соціальної допомоги, які обслуговують пацієнтів колег, що тимчасово відсутні:

 

Пацієнтів лікарів Іваницької М.В. та Барсукової М.Д. – приймає лікар Дубова С.О.

Пацієнтів лікарів Шумакової В.А та Чайкі С.Ю. – приймає лікар Ковальова І.І.

Пацієнтів лікаря Сидоренко Л.В. –  приймає лікар  Золотухіна І.І.

Пацієнтів лікаря Руденко Ю.В. –  приймає лікар Смагар Л.Б.

Пацієнтів лікаря Борисенко Л.М. – приймає лікар Савка В.О.

Рекомендації щодо заповнення індивідуальної програми реабілітації (ІПР)

Індивідуальна програма реабілітації (ІПР) – це персоналізований документ, що складається з окремих частин, які формуються в медичній, соціальній, освітній та інших сферах. Кожна частина ІПР створюється на основі оцінювання, проведеного в конкретній сфері, а їх сукупність становить повну ІПР.

Медична частина ІПР формується експертною командою лікарів-практиків за результатами оцінювання повсякденного функціонування людини. Вона охоплює рекомендації щодо забезпечення допоміжними засобами реабілітації, необхідних медичних виробів та реабілітаційних послуг.

Окрім цього, в медичній частині ІПР можуть бути зазначені рекомендації для звернення до інших сфер, таких як соціальна чи сфера зайнятості, якщо є підозри на наявність специфічних потреб. Таким чином, медична частина ІПР є основою для забезпечення людини медичною підтримкою та визначення напрямів для подальшого міжсекторального співробітництва, що сприяє відновленню здоров’я, інтеграції в суспільство та покращенню якості життя.

Оновлений підхід до формування ІПР, затверджений Законом України “Про реабілітацію осіб з інвалідністю”, дозволяє координувати зусилля медичних закладів, соціальних та інших служб. ІПР визначає:

  • конкретні потреби людини у засобах та послугах реабілітації;
  • напрями медичної, соціальної та професійної підтримки;
  • послідовність виконання реабілітаційних заходів і відповідальних за їх реалізацію.

Процес створення ІПР

  • Оцінювання функціонування експертною командою

Процес створення індивідуальної програми реабілітації (ІПР) починається з оцінювання повсякденного функціонування людини, яке проводить експертна команда.

На першому етапі заповнюються основні дані про людину на основі її особистих документів. Далі команда визначає здатність людини виконувати повсякденні функції за такими категоріями:

  • Самообслуговування
  • Пересування 
  • Орієнтація 
  • Спілкування 
  • Контроль за поведінкою
  • Здобуття освіти
  • Трудова діяльність 

Ступені обмеження життєдіяльності визначаються за чотирма рівнями:

  • Легкий – незначні труднощі, людина справляється самостійно.
  • Помірний (1 ступінь) – помітні труднощі у виконанні завдань, таких як навчання, робота чи спілкування.
  • Виражений (2 ступінь) – істотні труднощі, що вимагають регулярної допомоги.
  • Значний (3 ступінь) – серйозні порушення функцій, що потребують стороннього догляду та підтримки у повсякденному житті.

Що містить ІПР?

  1. Рекомендації щодо забезпечення допоміжними засобами реабілітації (ДЗР)

В ІПР зазначаються всі необхідні допоміжні засоби реабілітації, які допомагають людині з інвалідністю виконувати повсякденні функції. Це можуть бути милиці, ортези чи інші допоміжні пристрої, які обираються залежно від індивідуальних потреб людини.

Коди та назви засобів
Для кожного засобу зазначається його найменування та класифікаційний код згідно з міжнародними стандартами. Це забезпечує чіткість і однозначність вибору відповідних пристроїв.

Цей розділ спрямований на те, щоб людина отримала всі необхідні засоби, які покращать її здатність до самостійного життя та участі у суспільному житті.

  1. Рекомендації щодо медичних виробів (МВ)

В ІПР зазначаються необхідні медичні вироби, які допомагають людині з інвалідністю покращити якість життя та відновити функціональні можливості. Це можуть бути, наприклад, ендопротези кульшового суглоба або інші спеціалізовані засоби, необхідні для підтримки здоров’я

Термін та кількість
Для кожного медичного виробу визначаються строки, протягом яких людина потребує його забезпечення, а також кількість одиниць, які необхідні для використання.

Як здійснюється забезпечення?
Медичні вироби надаються через структурні підрозділи з питань охорони здоров’я військових адміністрацій. Це забезпечує організований та своєчасний доступ до необхідної допомоги.

  1. Рекомендації щодо послуг реабілітації 

У медичній сфері

До цього розділу включаються рекомендації, спрямовані на відновлення здоров’я людини. Вони можуть передбачати:

  • реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров’я;
  • реконструктивну хірургію;
  • санаторно-курортне лікування для поліпшення фізичного стану.

У соціальній сфері

Людині пропонуються послуги для соціальної адаптації та підтримки. Зокрема:

  • звернення до Пенсійного фонду України для оформлення пенсії або страхових виплат;
  • звернення до органів соціального захисту населення для:
    • отримання державної допомоги;
    • визначення потреби у постійному догляді або соціальних послугах.

В освітній сфері

Цей розділ передбачає рекомендації для осіб, які потребують адаптації навчального процесу. Наприклад:

  • звернення до інклюзивно-ресурсних центрів для визначення потреб у навчанні або перенавчанні;
  • створення спеціальних умов для продовження освіти.

У сфері зайнятості та працевлаштування

У цьому розділі визначаються шляхи для забезпечення людини зайнятістю з урахуванням її стану здоров’я:

  • облаштування робочого місця, яке відповідає індивідуальним потребам;
  • звернення до центрів зайнятості для:
    • профорієнтації;
    • перенавчання;
    • подальшого працевлаштування.
      Також враховуються можливі обмеження у професійній діяльності. Наприклад, робота з тривалими фізичними навантаженнями може бути протипоказаною.

У сфері фізкультурно-спортивної реабілітації

Цей розділ включає заходи, спрямовані на підтримку фізичних можливостей людини. Рекомендації можуть включати:

  • заняття фізичною культурою;
  • участь у спортивних тренуваннях;
  • оздоровлення в реабілітаційних таборах.
  1. Додаткові рекомендації у разі встановлення причини інвалідності «нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров’я)» або «професійне захворювання»

Якщо причина інвалідності пов’язана із трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням, в ІПР можуть зазначатися такі додаткові рекомендації:

  • потреба у спеціальному медичному догляді;
  • потреба в постійному сторонньому догляді;
  • потреба у побутовому обслуговуванні;
  • потреба у додатковому харчуванні;
  • потреба у засобах особистої гігієни, санітарно-гігієнічних засобах та засобах догляду;
  • потреба в одязі, взутті та інших предметах першої необхідності;
  • потреба в лікарських засобах.

Як здійснюється забезпечення?

Ці потреби компенсуються роботодавцем або через Фонд соціального страхування, що передбачено чинним законодавством.

Права людини на отримання засобів реабілітації

Людина з інвалідністю має право на забезпечення необхідними допоміжними засобами реабілітації, медичними виробами, реабілітаційними послугами та іншими видами підтримки, які вказані в ІПР. Ці права гарантовані законодавством і забезпечуються за рахунок державного бюджету або інших джерел, передбачених нормативними актами.

Реалізація ІПР починається із самозвернення людини до відповідних установ, залежно від її потреб. Після отримання витягу з рішення експертної команди, людина звертається в:

  • ЦНАП або територіальне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю – для отримання допоміжних засобів реабілітації (ДЗР). В електронній формі заява може бути подана через електронний кабінет особи на Соцпорталі Мінсоцполітики www.soc.gov.ua. Тут особа верифікується за КЕП, bank.id або Дія.підпис і заява формується автоматично;
  • територіальний орган Пенсійного фонду України (ПФУ) – для призначення або подовження виплат пенсії, якщо це передбачено;
  • структурний підрозділ з питань соціального захисту населення – для призначення або подовження державної допомоги, пільг чи соціальних виплат, пов’язаних із доглядом за особою з інвалідністю, забезпечення допоміжними засобами реабілітації;
  • медичні заклади та структурні підрозділи з питань охорони здоров’я – для забезпечення медичними виробами та отримання медичних, реабілітаційних послуг;
  • центри зайнятості – для перенавчання, професійної орієнтації та сприяння працевлаштуванню;
  • інклюзивно-ресурсні центри – для адаптації освітнього процесу.

Строк дії Індивідуальної програми реабілітації (ІПР)

Раніше ІПР складалася МСЕК відповідно до Положення про індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 року № 757.

У самій формі ІПР строки переогляду не передбачалися і не вказувалися. Лише у пункті 19 було зазначено контроль за виконанням ІПР, і у разі потреби фахівці реабілітаційних та інтернатних установ могли змінювати обсяг, строк та черговість проведення реабілітаційних заходів.

Таким чином, ІПР складалася на строк встановлення інвалідності і не потребує обов’язкового перегляду кожні два роки. Вона переглядається лише у разі необхідності внесення змін або контролю за її виконанням.

Додаткова інформація

Для реалізації та складання Індивідуальної програми реабілітації (ІПР) використовується низка нормативно-правових актів та стандартів, які регламентують процес оцінювання, забезпечення засобами реабілітації та надання необхідних послуг. Ось ключові документи, що регулюють ці питання:

  • Постанова Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2012 року № 321

Порядок забезпечення допоміжними засобами реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення.

  • Постанова Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1301

Порядок забезпечення осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших категорій населення медичними виробами та іншими засобами​.

  • Постанова Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року № 1338

Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи​.

  • Постанова Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 року № 757

Порядок розроблення та виконання індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю.

  • Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 10 грудня 2024 року № 2067

Рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації (ІПР)​.

  • ДСТУ EN ISO 9999:2021

Класифікація допоміжних засобів реабілітації для осіб з обмеженням життєдіяльності​.




Джерело: МОЗ України

Емпатія як ключ до здорових відносин

Емпатія є невід’ємною частиною нашого життя. Вміння відчувати та розуміти емоції інших може стати містком до взаєморозуміння й покращення стосунків. Яка роль емпатії у повсякденному житті та чому вона так необхідна під час війни?

Що таке емпатія?

Емпатія — це здатність сприймати та розуміти емоції, думки і переживання інших людей.

Один з аспектів емпатії — це можливість уявляти чужі думки та почуття. Наприклад, коли ми спостерігаємо за емоційною реакцією персонажа у фільмі або читаємо про долю героя в книзі, ми здатні уявити, що саме він відчуває у конкретну мить. Це допомагає нам краще розуміти мотивації та дії близьких.

Однак емпатія не обмежується лише уявленням емоцій. Ми також відчуваємо емоції нашого співрозмовника. Наприклад, коли ми бачимо, що наш друг або колега сумує, ми теж можемо відчути сум. Це свідчить про нашу здатність зв’язуватися з іншими на емоційному рівні й підтримувати їх у важкі моменти.

Люди постійно взаємодіють між собою, будуючи різноманітні стосунки. Коли ми проявляємо емпатію до інших, ми показуємо, що їхні почуття та переживання важливі. Це створює відчуття підтримки, що є основою для міцних і стійких стосунків. До того ж емпатія допомагає вирішувати конфлікти, спонукає поглянути на ситуацію з точки зору іншої людини, знаходити компроміси.

Кожна людина має унікальний досвід, прагнення та потреби, тому взаєморозуміння та уважне ставлення до почуттів має велике значення для романтичних чи дружніх стосунків.

Емпатія допомагає нам впоратися із зовнішніми обставинами та бути опорою одне для одного. Відкритість дає можливість поділитися переживаннями та впевнитися, що нас не засудять і не знецінять.

Емпатія — корисний інструмент у протистоянні різним формам дискримінації, що формує толерантне й рівноправне суспільство. У професійному житті емпатія також відіграє важливу роль. Здатність до співпереживання підвищує ефективність співпраці і допомагає досягати спільних цілей.

Чому емпатія необхідна під час війни?

Війна — це складний емоційний період для кожної людини. Випробування війни залежать від досвіду людини, особистих переконань та життєвих обставин. Взаємна підтримка та співчуття дозволяють суспільству функціонувати, допомагають кожному знаходити силу в боротьбі.

Війна змінює контексти стосунків, адже кожен має різний досвід, а обговорення певних аспектів війни може бути тригером і викликати тривогу. Варто прислухатися до почуттів і потреб інших, утримуватися від певних тем, щоб не нашкодити емоційному стану близьких. Важливо проявляти емпатію й створювати комфортне середовище.

Чому для емпатії важливі кордони?

Надмірне занурення у почуття інших може призвести до емоційного перевантаження. Це викликає емоційне вигорання та втому, що негативно впливає на самопочуття та здоров’я. Щоб уникнути цього, потрібно встановлювати кордони та проговорювати їх із близькою людиною. До того ж рекомендується підтримувати баланс у житті та уважно обирати своє оточення.

Чи можна навчитися емпатії?

Емпатію можна розвивати та вдосконалювати протягом життя. Важливо відзначити, що у різних людей рівень емпатії може варіюватися. Деякі люди більш чутливі до почуттів близьких, тоді як інші потребують більше зусиль, щоб зрозуміти чужі емоції.

Корисні поради для розвитку емпатії:

  • Будьте уважним.У розмові намагайтесь бути відкритим та гнучким, адаптуйтеся до зміни думок та почуттів співрозмовника.
  • Спостерігайте.Звертайте увагу на жести, вираз обличчя й інші невербальні сигнали, які допомагають розуміти емоційний стан.
  • Будьте обʼєктивним. Намагайтеся поглянути на ситуацію з позиції іншої людини.
  • Читайте книги. Читання літератури, особливо на тему психології та емоційного інтелекту, розширює розуміння емпатії та спілкування у стосунках.
  • Долучіться до волонтерства. Робота у волонтерських організаціях або спільнотах знайомить із різним життєвим досвідом.
  • Медитуйте. Практики медитації допоможуть зосередитися на внутрішньому стані, а також зрозуміти свої емоції. Докладніше про медитацію читайте за посиланням.
  • Говоріть про почуття. Техніка «я» повідомленьвикористовується для вираження думок та емоцій. Замість висловлення загальних тверджень чи опису ситуації з позиції спостерігача людина висловлює свої почуття. Наприклад, замість «Ситуація є дуже напруженою» можна сказати «Я відчуваю напругу у цій ситуації» або замість «Ти повинен був…» краще говорити «Мені неприємно, бо…».
  • Рефлексуйте.Коли ми розуміємо свої почуття, ми можемо краще зрозуміти близьку людину. Це допомагає не класифікувати емоції як «погані» чи «хороші», що дає можливість більш об’єктивно сприймати широкий спектр почуттів співрозмовника. Для рефлексії почуттів використовуйте різноманітні методи, як-от ведення щоденника, нотатки у телефоні або запис голосових повідомлень. Це дозволить повернутися до занотованого в майбутньому, щоб проаналізувати та зрозуміти причини виникнення певних емоцій.

Емпатія — це ключ до глибоких та здорових стосунків. Вона допомагає нам розуміти, співчувати та підтримувати одне одного. Це встановлює емоційний зв’язок, формує відкритість та співчуття.

Джерело: https://howareu.com

Оцінювання повсякденного функціонування: як знайти необхідну інформацію?

З 1 січня в Україні активно діють експертні команди оцінювання повсякденного функціонування (ЕКОПФО), які замінили МСЕК. За цей час на опрацювання було подано понад 110 тисяч справ, включаючи ті, що були передані від медико-соціальних експертних комісій.

Одне з головних нововведень реформи – цифровізація процесу. Усі справи ведуться в електронній системі, що забезпечує зручність доступу до інформації та контроль за розглядом. Працюємо над тим, щоб кожна людина могла легко пройти оцінювання та отримати необхідну інформацію.

Як знайти необхідну інформацію?

Дашборд на сайті МОЗ

Щоб отримати контакти медичних закладів, у яких працюють експертні команди, та ознайомитися з актуальними даними щодо оцінювання, на сайті МОЗ працює дашборд, який містить ключову інформацію про нову систему.

Дашборд має чотири сторінки, кожна з яких надає різні можливості:

1️. Медичні заклади з експертними командами

  • Перелік лікарень, де працюють експертні команди.
  • Профілі експертних команд за напрямами (загальна, онкологічна, кардіоневрологічна тощо).
  • Загальна статистика: кількість лікарень, команд, лікарів та адміністраторів.

2️. Контакти закладів

  • Список медичних закладів з контактними телефонами та електронними адресами.
  • Можливість швидко знайти потрібний заклад за назвою або регіоном.

3️. Справи, направлені до експертних команд

  • Загальна кількість справ, переданих на розгляд.
  • Основні діагнози пацієнтів та мета направлення (наприклад, встановлення інвалідності, оновлення рекомендацій).
  • Форми розгляду справ: очно, заочно, дистанційно або виїзно.

4️. Пацієнти, справи яких направлені на розгляд

  • Аналіз поданих справ за віковими групами та регіонами.
  • Кількість пацієнтів за різними групами інвалідності.

Розподіл справ від МСЕК між закладами охорони здоров’я

Для зручності людей на сайті МОЗ розміщена таблиця, в якій зазначено, від якої МСЕК та до якого закладу охорони здоров’я (ЗОЗ) передано справу. Це дозволяє швидко знайти медичний заклад, де буде розглянута справа.

Що потрібно зробити?

  • Перевірити таблицю та знайти відповідний заклад.
  • Якщо у вас виникли питання, звернутися до контактної особи у закладі охорони здоров’я.
  • Інформація у таблиці оновлюється регулярно, тому варто перевіряти її повторно, якщо даних про вашу справу поки що немає.

Якщо інформації в таблиці немає

У такому разі варто звернутися на гарячу лінію обласної чи Київської міської державної адміністрації, куди можна звертатися для уточнення деталей щодо переданих справ та їх розподілу між закладами охорони здоров’я. Контакти гарячих ліній держадміністрацій

Гарячі лінії для уточнення інформації

Якщо у вас залишилися загальні питання щодо реформи системи оцінювання повсякденного функціонування, можна звернутися на гарячі лінії, де надається інформація про основні зміни та принципи роботи нової системи.

0 800 505 201 – загальна гаряча лінія МОЗ із питань сфери охорони здоров’я (щоденно з 8:00 до 20:00)

0 800 60 20 19 – спеціалізована лінія з питань роботи електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування людини (цілодобово).

Як дізнатися статус своєї справи?

Усі справи, подані на розгляд експертних команд, ведуться в електронній системі. Після того, як лікуючий лікар сформував направлення, справа потрапляє до адміністратора закладу охорони здоров’я (ЗОЗ), де працює експертна команда.

Адміністратор має:

  • поставити справу в чергу на розгляд експертною командою, або
  • повернути її на доопрацювання (наприклад, якщо не вистачає необхідних документів).

Якщо справа повернена на доопрацювання, інформація про це з’являється у лікуючого лікаря – він може повідомити людину про необхідність виправлення або доповнення документів.

Як працює система сповіщень?

Сповіщення про дату, час і місце розгляду людина отримує після того, як адміністратор поставив справу в чергу на розгляд.

Повідомлення надходять:

  • на електронну пошту, якщо вона вказана в електронній системі
  • також інформацію можна уточнити через лікуючого лікаря, який направив на оцінювання.

Деякі люди могли не отримати сповіщення про розгляд паперової справи, що була передана від МСЕК до медзакладу. Це може статися, якщо в справі були відсутні або застарілі контактні дані чи пацієнту не змогли додзвонитись. У такому разі статус справи можна перевірити через адміністратора закладу, куди вона передана.

Як перевірити статус справи через лікаря або адміністратора закладу?

Якщо сповіщення не надійшло або є питання щодо статусу справи, можна:

  • звернутися до лікаря, який направив на оцінювання – він має доступ до системи та може перевірити інформацію;
  • звернутися до адміністратора закладу охорони здоров’я, де працює експертна команда.

Контакти адміністраторів експертних команд доступні на другій сторінці дашборду МОЗ. Також можна уточнити деталі безпосередньо в медичному закладі, куди передана справа.


Джерело: МОЗ України

Перейти до вмісту